Предыдущая публикация
РОДИННИЙ ДВІР
От і знову ступив на стежину,
На зів’ялу травичку в родиннім дворі,
І побачивши в смутку хатину,
Розпочав роздивлятись світлини старі.
Залишились вони в позитиві,
Пофарбовані часом пожовклі картки,
Не такі, як в сьогоднішній вирві…
З фотографій читаю минулі роки.
Ось матуся стоїть в вишиванці,
Зустрічає родину в святковім вбранні,
А тут тато з хрещеною в танці,
Тут: сопілку майструє братам і мені.
Тож в печалі дивлюся на хату,
На розхристані двері в обрам’ї хліва,
Не забув й про криницю дощату,
Зачерпнувши відерко води з джерела.
Від цілющої збільшились жили,
Так, що вгледіли шиби в облізлім вікні,
Молодечі вернулися сили…
Все ж замок не піддався відразу мені.
Зачинили рідненькі хатину,
Родовідний посох передали мені,
А самі в нещасливу годину
Спочивати злягли в потойбічному сні.
…Опустіло з роками подвір’я,
Квітничок розчинивсь в ковиловій траві,
Тож правдиве народне повір’я:
Двір щасливий допоки батьки ще живі.
Следующая публикация
Нет комментариев