2015 року, в день коли наша громада вшановувала пам’ять всім воїнам, які визволяли наше село від німецько –
фашистських загарбників, на Сході України, в зоні АТО, загинув наш односелець,
який виконував свій військовий обов’язок , захищав цілісність та незалежність
нашої країни, стояв на варті миру і
спокою в нашій державі.
Василь Антонович Ткаченко.
Народився Василь 1січня 1968 року в сім’ї простих колгоспників. У 1983 році
закінчив Воронівську восьмирічну школу, пішов навчатися в Гарбузинське профтехучилище № 33.
Відслуживши 2 роки у лавах Радянської
армії, залишився військовослужбовцем і надалі. Жив і працював у Донецьку, мав
сім’ю, був частим гостем в рідному селі. Згодом і на зовсім оселився в
Воронівці.
Під час мобілізації
виявив бажання добровольцем стати на захист нашої Вітчизни. Був призваний 7 серпня 2014 року до
Збройних Сил України. У жовтні приїздив у 10 – денну відпустку та знову
повернувся на місце служби. Постійно підтримував зв'язок з Сільською радою. В
коротких телефонних розмовах неодноразово дякував односельчанам за допомогу та
турботу. Для учнів школи та вихованців дитячого садочка передав з передової
гостинець: український прапор з підписами воїнів – танкістів та іграшкову
машину і самокат для малечі. Василь
Антонович був командиром танка окремої механізованої бригади.
6 лютого 2015 року о 8 годині ранку в результаті
мінометного обстрілу
В.А
Ткаченко загинув районі села Кримське Луганської області.
Далека та важка дорога
додому тобі Василю: Лисичанськ, Харків, Черкаси, Городище…
Та
ще більший біль утрати впав на плечі рідних та односельчан…
Одним
із перших в районі ти пішов і першим «повернувся»…
Не
такої зустрічі чекало село…
Кричить
душа… Ллються сльози за тобою, Василю…
Ми горді тим, що називаємось твоїми
односельцями…
Горді, що знали тебе особисто, просту людину з великим серцем, ГЕРОЯ, про якого будемо пам’ятати і розповідати дітям
та онукам своїм.
Низький уклін тобі, друже, та вічна пам’ять!!!
Хай
матінка – земля буде тобі пухом, а шана і пам’ять людська безмежною!
Поховали ГЕРОЯ 11 лютого
2015 року.
Я йду на смерть,не плачте ви за
мною.
Я йду, щоб ви не бачили війни.
Якщо помру, згадаєте сльозою,
А як прийду, то лиш в щасливі сни.
Не плачте, бо нічого не змінити…
Мій час настав, покликала війна…
Я маю рідну землю захистити…
Вона ж як МАТИ в мене лиш ОДНА…
-Ти знай, допоки серце в грудях б’ється
За тебе будем ГОСПОДА молить…
Молитва ця до тебе озоветься
І від ворожих « градів» захистить.
І ВІН
був там, де спокою немає,
Де смерть своїми залпами гримить…
А ми молились і його чекали…
та не змогла молитва захистить…(автор вірша невідомий)
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев