Предыдущая публикация
Страшні звістки, майже одночасно, залетіли в наше село.
Один за
одним відійшли у небуття наші місцеві хлопці – герої Василь
Ткаченко та Віктор Арабський.
Вони першими з села поповнили ряди Збройних сил української армії, стали на
захист нашої Батьківщини і віддали своє життя в боротьбі з нечистю, яка посяглась
на незалежність та цілісність нашої української держави.
Небесними ангелами стали
наші земляки. На колінах зустрічали своїх ГЕРОЇВ жителі рідного села та
навколишніх сіл. Повернулися хлопці на
рідну батьківську землю 11 лютого 2015 року вранці, разом з першими сонячними
промінчиками. В ясний сонячний морозний день відбулось важке останнє повернення
з найдовшої дороги в житті зі Сходу
додому. Ми повинні знати і ніколи не забувати про подвиг простих воронівських хлопців, про їх
патріотизм та відданість українському народові, про дух їх незламний та віру в
краще майбутнє.
Арабський Віктор Романович
Народився Вітя 25 червня
1969 року в селі Воронівка в сім’ї робітників.
Навчався в Воронівській восьмирічній школі,
яку закінчив у 1984 році.
Потім навчався у Шевченківському гідро - меліоративному
технікумі.
Два роки військової служби в смт «Десна» Чернігівської
області, повернувся старшим сержантом.
Після демобілізації працював вантажником на Вільшанському
цукровому заводі. Після закриття заводу – у радгоспі «Вільшанський» на току Чапаєвського
відділення.
Далі життя змусило Віктора їздити по заробітках,
адже він мав «золоті» руки і хист до будь якої роботи. Не одну оселю в селі і
за межами він зробив казковою. Був врівноваженим, добрим, безвідмовним,
компанійським хлопцем.
Мав дружину Надію та двох доньок Діану та Тетянку. Був господарем з
великої літери.
3
вересня 2014 року був призваний в смт «Десна» Чернігівської області на
перепідготовку та проходження подальшої служби на Сході нашої країни.
На новорічні свята був у короткочасній
відпустці. Вразив своїми патріотичними переконаннями, мислив, як справжній українець, патріот та захисник
своєї держави. « Хто, як не я?» , «Все буде добре!»- таким він запам’ятався в
останній розмові.
Служив наш Віктор у третьому окремому танковому
батальйоні «Звіробій». Пройшов усі «гарячі точки» Сходу.
7 лютого під час бою в
аеропорту його танк зазнав обстрілу, де загинув побратим, колега , механік – водій
Олександр Олійник.
8 лютого, зранку, разом з своїм командиром Петром Шемчуком, намагаючись врятувати танк та витягти свого
загиблого товариша, під мінометним
вогнем Віктор та його командир загинули.
Ти не міг інакше, ти
ніколи не ховався за чужі спини, нікого ніколи не кидав у біді, не шукав легких
шляхів у житті. Ось і останній твій подвиг,черговий раз довів нам, яким ти був…
Дорогий друже! Ти був
люблячим сином і братом, турботливим батьком, коханим чоловіком, добрим кумом і
сусідом,чудовим товаришем і однокласником. Хай земля рідна стане тобі пухом, а
душа займе почесне місце в РАЮ, серед ангелів небесних.
Ти завжди був оптимістом
, любив життя, та, на жаль, воно не відповіло тобі взаємністю.
Вікторе! Ніколи не
забуде громада воронівська ім’я твоє і
безсмертний подвиг твій.
Для нас
ти – ГЕРОЙ, а герої не вмирають!Вічна тобі пам’ять!
Гордимося твоїми подвигами та плачемо за тобою…
Спи спокійно, друже…
Низький тобі уклін і
шана наша…
Прости нас всіх, що не
зберегли тебе своїми молитвами, не захистили…
Поховали В. Арабського
12 лютого 2015 року.
Велике спасибі всім, хто
приїхав вшанувати пам’ять наших герої та розділив з нами наше горе.
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ
СЛАВА!
Уставай козаче!
Помирати рано!
Знаю неможливо, бо
смертельна рана…
На тебе чекає вся твоя
родина.
За тобою плаче ненька -
Україна.
Следующая публикация
Нет комментариев