Сиджу в типовому київському кафе, поруч молоді люди (до 30 років)). Усі геть спілкуються українською. Причому чистою без суржика і діалектів. Одягнені модно, але не «пабагатаму». Говорять на різноманітні теми і у всьому відчувається їх обізнаність і свідомість. Не вродливі, але красиві у своїй особливості. Офіціанти теж україномовні. Снідаєш і не хочеться виходити назовні, у світ патологічних малоросіян-арестовичів. Але зʼїм свої гамбовці, сяду в машину і поїду на репетицію співати свій «Чортополох». Бо ж не вмерла Україна доки є безстрашні ЗСУ і чарівна вкраїнська пісня. Усім - усього! Бог з нами, хрін з ними!
Євген Рибчинський