Елена Швец.
Нас теперь таких много - людей с вырванными корнями.
Мы теперь везде, разошлись, расползлись, разлетелись по миру, по разные стороны границ - и в Украине, и по Европам, и по Америкам. На вокзалах, в чужих домах, на морях, в горах. Оглушенные, везде, кусками, пытаясь прижиться, каждый день по тысяче раз поворачиваем листья к горящей родной земле, к родному дому. К людям, которым не всё равно, у которых в душе такое место, от которого жарко.
Даже те, кто не умели молиться, научились. Без Бога в эти времена сложно. И с Богом сложно. Но Он знает слова, от которых на время тише. От которых на время покой.
Как оно быть — деревом с вырванными корнями?
Плакать.
Слезами поливать сух
Юлия Супрун То як, ,,сестрице'', Син прислав гостинець? Чужу білизну, плаття, м'ясорубку? Злегка протертий кольоровий килим, Тарілки, чайник і пухнасту шубку. Як почувалась ти, коли змивала З чужих сережок кров, що ледь присохла? Велику радість, кажеш, відчувала?! Хай бог мене простить... Та щоб ти здохла! Хай весь твій рід, до сьомого коліна, Не знає щастя, радості ні в чому. За кров, за біль, за сльози України, За горе тих, лишився хто без дому. За обстріли, за всі оті страхіття, Розстріляні ,,зелені'' коридори. Нехай щоночі сняться вам жахіття. Не люди ви... Не люди... А потвори. #ЛідіяМищенко