За рід древлянський, за його листок.
Саджаю в землю корінці арґоній,
Плету вінки із весняних квіток.
Веду за руку донечку і внучку,
Показую їм бабині сліди.
Веду синів за ще маленьку ручку
Й несу для них відеречко води.
О, мої діти, ластівки весняні!
О, мої любі, пийте воду цю.
Часи непевні, обрії багряні
І горизонти з ртуті і свинцю.
І наша стежка то пече, то коле.
На ній пирій, кропива, дереза.
І наше поле, рідне наше поле
Як в немовляти вранішня сльоза.
Веду дітей шляхами чумаків.
Солоні двері бачу біля Криму.
Гіркий полин всміхається з степів.
Святковий хор лунає прямо з Риму.
Тривожні ночі й непохитні дні.
Веду дітей по стерниську, по глині.
І так від того боляче мені,
І саме так сьогодні Україні.
Але це все наш гарт, наш хресний хід.
Сини мужніють, доні молодіють.
Йдемо на північ, південь, захід, схід
І всюди, бачу, трави зеленіють.
І всюди люди садять квітники
Півоній, чорнобривців і бегоній.
І всюди стелять в ноги хідники
І хліб святий дають нам із долоні.
Такі ми є! Такий наш рідний край -
Бузковий, яблуневий і гречаний.
Де б ти не був, ти міцно так тримайсь
За верби ці, за кущик цей весняний.
Г.Потопляк.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 3