ВИКЛИК
А.К.
Я кидаю
Перчатку
Суспільству
На ваги
Недомовок,
Терези
Каяття.
І доскіпливо
Серце
Зуби
Сціпило.
У лещатах
Подій
Людська
Метушня.
Та запізно
Приходить
Прозріння,
Що як темна,
Так і світла
Моя сторона.
А хочеться
Посередині
І не мовчати,
Але й не кричать.
Ляж, спочинь
І відступлять
Передсмеркові
Жахіття.
Читається
Поміж твоїх очей.
Урвище власне
Матиме кожен.
Саме тому кожен з
нас
Прометей.
Огляд ранковий.
Всі пострижені.
Всі по двоє.
Коридор.
"Ла а ла".
Ноги ватні.
Хоча і земля.
Та і та в аркані конвою.
І душа у сувої.
Так, без образу.
Без подоби.
P.S. "Ла а ла" - це окрики конвою, коли ведуть, приречених на страту.