Десь у цьому світі існує нормальне життя.
Де люди не бояться літаків.
Де їхні телефони не показують траєкторії польотів ракет і шахедів.
Де не чули звуків тривоги.
Де цвинтарі не переповнені могилами юнаків 90-2000 років народження.
Де ці цвинтарі не заповнюються зі швидкістю світла.
Де люди не бояться дзвінків з невідомих номерів, бо це може бути страшною новиною.
І є наш світ, в якому люди навчилися поєднувати життя і смерть.
Виживати у руїнах.
Плакати цілою країною над кожною могилою.
Над кожним містом чи селом, у яке сьогодні прилетіло.
Латати серце після кожної ночі, під час якої додаток показує всі червоні області.
Спати у метро і зранку на підборах іти в офіс.
Є наш світ, у якому ми