Чужа війна... В нас згоди не питали.
Закута правда у кайдани зла,
вожді угоду з смертю підписали
рікою українців кров текла.
За волю і за долю піднялися,
не ради слави ми на Схід пішли,
не відступили, клятви не зреклися
і ворогам руки не подали.
Про мир тепер говорять генерали,
на мапах розставляють прапорці.
Де ви були, як хлопці помирали,
з трофейним автоматом у руці?
Чужа війна... Ми у котлах горіли,
а президент дивився і мовчав.
Переступив братів наших могили
катам московським землю ту продав
де в кожній смертю спаленій руїні
ми, як один, нескорені були.
Там досі чути:
- Слава Україні! - героїв, що за волю полягли.
Соломія Українець
Знаєте, я хочу сказати простими словами
про те, що турбує мене вечорами.
Про те, як в думках я малюю картину,
якою я бачу свою Україну.
В моїй Україні ніхто не стріляє,
ніхто не калічить, ніхто не вбиває.
В моїй Україні ніхто не воює,
своє і чуже життя кожен цінує.
В моєї країни чудові сусіди.
Запрошують в гості, і я до них їду.
Сусіди і самі в нас часто бувають,
не брешуть, не крадуть, ніде не блукають.
В моїй Україні є чесная влада.
Про неї в народі складають балади.
Працює и працює з ранку до ночі,
щоб людям відкрито дивитись у очі.
В моїй Україні не плюють на підлогу,
отримують і надають допомогу.
І молодь моя не п'є і не курить,
займається спортом, співати так любить.
В моїй Україн