= РУС АЛЧИНІ СЛЬОЗИ = легенда – елегія =
…А ти шукай червону тінь калини,
На чорних водах тінь її шукай…
В Стус
1
А ми дивуємось : в ченці
Чому людина йде свідомо?
Й взялись у водах невідомо
Звідкіль прозорі камінці?
Чи то трагедія життя?
Чи то сумління зірка рання?
Чи неподілене кохання
Без перспективи майбуття?
2
Щоб уникати суєти
І відшукати сутність кращу,
Юнак утік в глибокі хащі,
У лоно тиші й самоти.
Дала діброва розмах крил,
Щоби літав він разом з вітром
Та додали зело з повітрям
Йому наснаги й нових сил.
Поміж пахучих квітів – трав
Знаходив спокій , рівновагу
І, геть забувши про розваги,
Він до висот душі зростав.
Не у відносинах людей –
Пізнав гармонію в природі,
Де просто все
= Г Р А Ц І Я К Р А С И = за М. Заблоцьким
Так хто підкаже, що є красота ?
Чому її обожнює людина?
Посудина, де зяє пустота
Чи це вогонь палаючий в судині?
***
У ній забавне бачиш жабеня
У запал гри дитячої когорти :
Стирчать руденькі кіски навмання,
В сорочечці, заправленій у шорти.
Хоч у зіницях іскорки живі,
Та риси непривабливі в дитини :
Вузенькі губи, зубчики криві,
Бліде скуласте личко в ластовинні.
В словах своїх найважчі для вимов
Забавно в ніс картавить кілька літер…
Та хлопчакам , либонь, не до розмов,
Коли в дворі ганяють, наче вітер.
Малечі тій, ровесникам її,
Батьки придбали два велосипеди -
Бордюр й газонів ловлячи краї
= ПОТВОРА
Аналізуючи причини,
Гадаю я уже не раз :
«Хто благородніший із нас
У вчинках – люди чи тварини?
Ми возвеличуєм свідомість,
Що киснем дихає сумлінь…
«А звірі ж в колі повелінь
Рефлексів й звичностей, натомість !»
То ж я мисливець…Хтось з обори
Поцупив ніччю барана:
-Вовків це справа, їх вина , -
Юрба сипнула тінь докорів.
Чи то в багні по самі груди
Ховала жадібність свій страх,
Якщо рішили власний жах
На зграю виплеснути люди?
І ось година полювання :
Знайшовши лігвисько вовків,
Вовчицю пострілом огрів,
Без метушні та без вагання.
Легенький помах пальців длані -
Без церемоній і мармиз
Двох цуценят мій пес загриз
В мить непохитного бажання.
Своїм я успіхом дружин