Я є просто людина! Я можу плакати, коли мені сумно. Кричати, коли все дістало. Сміюся, коли хочу і над чим хочу. В мене дуже багато недоліків, але є і свої плюси. Я люблю все просте, яке не можна оцінити грошима. Я завжди чекаю веселку після дощу. Можливо, я не правильна, трішки старомодна - в стосунках шукаю щирість почуттів. Я не люблю дешевих понтів, шикарних лімузинів, гламурних крис, безбашених мажоріків. Я дружу тільки з тими, хто не вдягає маску. Я люблю кожну пору року. Я просто люблю життя! Люблю кожний подих, кожний крок... Я дивлюсь на світ в реалі, без окулярів. Я не настільки красуня, щоб зачаровувати всіх, але щось в мені є, як магнітом притягую мужчин і різні екстримальні приг
Така, як є...з природньою красою !
Зі стрижкою короткою чи довгою косою.
Яка вже є...інакшою не буду.
Без маски у житті, пошану я здобуду.
Можливо, для когось і не та ,
Але мінятися не стану.
У чомусь я і не свята...
І тільки перед образами, триматиму я фану.
Така, як є...з своїми я словами,
Які летять із уст думками,
Яка вже є...незмінна я,
Як не подобаюсь, то значить не твоя.
Хоч інколи з причудами своїми-
Веселими, а, може, і сумними.
Така, як є...своїм життям живу !
І не збираюсь - шукати стежку я чужу.
- Наталія Гринечко
Чому в обійми попадаю
До тих людей, яких не знаю?
А де ті близькі люди, де?
Коли життя не так тече
Як з ними поділитися за все,
Вони ще й обговорюють тебе.
А тій людині, яку практично я не знаю,
Чомусь я душу відкриваю.
Можливо, він не розуміє це,
Але я дякую йому за все.
За те, що в тяжку для мене хвилину
Знайшов свій час і уділив годину.
Він усе вислухає, все він розуміє,
І для життя він дасть мені надію...
Таких людей на світі небагато,
Які практично можуть із колін підняти.
Хоч мало з ним ми спілкувались,
Але в той час з депресії я виривалась...
Залишились ми знов чужі
І порозходилися ми.
У кожного своя дорога.
А я звертаюся до Бога.
І дякую йому за те,
Що у тяжку мені хвилину
Знайшов дл
Живуть на грані люди,
Біда заполонила всюди.
І думаєш, де справедливість?
Для всіх стареньких роблять милість?!
І страшно жити так,
Коли насправді ти простак.
Болить, болить душа у мене
За управління це нікчемне.
І за дітей болить щоднини
Чиїх татів поклали в домовини...
За тих болить мамів,
Які оплакують синів.
Як на старенький люд я гляну,
Аж говорити перестану,
Бо душить біль мене за них,
За наших славних, дорогих.
І розривається душа,
Коли в кишені ні гроша.
На хліб вже Божий не стає,
Земне життя дорожчає...
Коли ж настане світлий час?
Коли засяє усмішка у нас?
Та щира усмішка з душі,
Не хочеться писати вже сумні вірші !
Я хочу справедливо жити,
Тільки не знаю, як це все зробити.