ЛІТО (Федір Лавриненко)
Літо, тепло, трави, квіти,
Загубивсь струмок між трав.
Череду до ставка пити,
З односельців хтось пригнав.
Небо чисте, синє, синє,
Сонце в червні палить скронь.
Сохне, пахне чаєм сіно.
І пісок, немов вогонь.
А вода в ставку прозора,
Тепла, ніби хто нагрів,
І лелека в цих просторах,
За поживою побрів.
В лісі квіти, ваблять очі,
Сукні білі у беріз.
Тихо листям щось шепочуть,
Зачаровують до сліз.
Літо, тепло, трави, квіти,
Відпочити б серед трав.
Вдячний долі, тут нам жити!
В найгарнішій із держав!
25.06.1988р. /збірка "У вирій щастя".
РОСІЯНИ, ЩО Ж ВИ, ЩОЖ ВИ РОБИТЕ ? (Федір Лавриненко)
П’ятьсот тисяч! Тільки лиш убитими,
Ранені, скалічені – на три.
Множ, додай і страшні цифри, квітами
Не прикриєш, рознесуть вітри.
В кожний дім, де вирвали кровиночку,
Кинули на нас, в страшну війну.
Подивіться на сиріт, на жіночок,
На батьків, на відчай-сивину.
В нас немає вибору, пручаємось,
Просимо у світу допомог.
Чом смертями путіну вклоняєтесь,
Може він відкрив (обилья РОГ) ?
Не відкрився – пів мільйона вбитими!
Кожний день, по тисячі додай.
Балалайки, вже сумують – витимуть,
Бо і їм живих (ребят подай).
Росіяни – що ж ви, що ж ви робите?
Я не зву «роздіти» руський мір.
По війні за все, за все заплатите,
Не лиш кров’ю, що з
ХТО НЕ ЧУВ СОЛОВ'ЇВ ... (Федір Лавриненко)
Хто не чув солов'їв, той не знає травневих світанків,
Той коханим не був, той в цілунках горіти не міг.
Той не бачив краси й неповторної тиші тих ранків,
Коли краплі роси в трави ляжуть кришталем до ніг.
Хто не чув солов'їв, той не бачив природу в буянні,
Той не чув, коли сад, щось гомонить-шумить з вітерцем.
Той не знає, що грім з блискавицями граються зрання,
І потому вже дощ окропляє коханій лице.
Хто не чув солов'їв, той не знатиме щастя в сп'янінні
Від казкового співу, що іде з незапам'ятних літ.
Я б хотів, щоб усі мали змогу, талан і уміння,
Розпізнати красу, чим багата природа і світ.
29.05.1995р./збірка "У вирій щастя".