Ти ж чуєш, рідненька
Згасають вже свічі каштанів,
Бузок відцвітає в саду.
Немає моєї теж мами,
Я в гості до неї не йду.
Так швидко весна проминула,
Роки відлітають у даль.
Матусю, Тебе не забула,
Приїхать не можу, на жаль.
Провідать могилку б хотіла,
Та важко, бо також влітах.
Колись би на крилах летіла,
Немовби у небі той птах.
Я часто хворію, матусю,
Та завжди молюся за всіх.
А знаєш, я вже прабабуся,
Правнучку буде уже рік.
З тобою говорю ночами,
Коли дошкуляє той біль,
Схотілось поплакатись мамі.
Ти ж чуєш, рідненька, звідтіль.
Зрада
Зайшов до хати чоловік,
Понуро став біля порога.
Немолодий у нього вік,
Та жде його нова дорога.
- Ти знаєш, мила, я іду,
Бо покохав я другу сильно.
Чи то на радість, чи біду,
Вона молодша тебе, стильна...
Чекав реакцію від слів,
Що не пускатиме дружина,
Та враз він стих і побліднів,
Немовби злякана дитина.
- О як це добре, що сказав,
Бо я боялась розказати.
Мене також хтось покохав,
Тепер приходить хай до хати...
Він йшов спустошений в душі,
Не міг простить цього дружині.
Чому жінки, коли чужі,
Тоді вони найкращі й милі?
В кімнаті пусто стало враз,
Лиш гірко плакала там жінка.
Їй серце рвалось від образ...
Життя закрилася сторінка.
Подяка
Дякую - кажу я людям,
Яких зустрічала в житті.
Дякую - кажу і друзям:
Не раз виручали в біді.
Дякую Богу за нічку,
За те, що вже день надворі.
В церкві поставлю я свічку,
Були щоб всі рідні живі.
Самотність
Старенький дідусь, щоб не бути одному,
Тихенько на лавці у парку сидів.
Почув він там пісню, до болю знайому,
Немовби лунала з далеких часів.
До когось звернувся, той вдав, що не чує...
Так старість проходить у смутку уся.
Чому невеселий? Чому він сумує?
Невже і над ним познущалось життя?
Дружини вже років, як десять не стало,
До неба маленьким полинув їх син.
О як же йому рідних душ бракувало!
Зістався старенький на світі один...
Життєві шляхи десь згубились в тумані,
А спогади всі залишилися з ним.
Болять в дідуся незагоєні рани...
Ніхто не питає: чому він один?