Джерело моє - батькова хата, Де життя відгули, мов жнива. Де з порогу всміхалася мати, Наче й досі ще вічна й жива. А я встиг озирнутися лише- Час на витівки різні мастак,- І до хати вселилася тиша, До якої не звикну ніяк....Повернусь на подвіря заросле І, зібгавши жалі й каяття, Знов відчую: наскільки дорослий, Знов відчую: наскільки дитя.