А сотню вже зустріли небеса...
Летіти легко, хоч Майдан ридав...
І з кров'ю переміщена сльоза...
А батько сина ще не відпускав...
Й заплакав Бог, побачивши загін —
Спереду - сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній - сивий-сивий...
І рани їхні вже не їм болять ...
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна Сотня в вирій полетіла...
Л. Максимлюк
"Небесная сотня..."
Памяти погибших 18-20 февраля 2014 года в Киеве"
Доживите за нас.
По минуте, по вздоху, каждый,
По удару сердечному, по поцелую, по сну,
Мы бы сами еще, только мы не смогли однажды,
Бросить девчонку трупы тащить одну...
Долюбите за нас.
Наших маму, детей, невесту,
Додарите цветы, доскажите ребенку стих,
Мы и сами бы... Правда, стоять не смогли на месте,
Когда прыгнул под пули этот юный, красивый псих....
Доскажите за нас.
Не молчите, хотя бы слово..
Ведь наврут, наворотят, перепишут и там и тут,
Мы могли бы без вас, просто пули летели снова,
И хлестали по нас, выбирая, кого убьют...
Дорастите до нас.
Понемногу, по милипрозренью,
Дотянитесь до плеч, ухватитесь за них си
Мамо може спиш, то проснись!
Я у Києві, дуже гаряче, як у кратері.
Ти, будь ласка, вклякни, помолись,
Бо я - на прицілі у снайпера.
Знаєш про себе не думаю
Жаль Тебе, рідне місто, землі.
Моя юність, чомусь, пахне гумою,
Щоби краще було Вам в житті!
Мамо, мабуть це вже все.
Сорочка залишиться білою...
Люблю, обіймаю Тебе,
Цілую разом з Україною!
Може в снайпера дочка-ровесниця,
Дев'ятнадцять також у зимі...
Яка доля для неї простелиться?
Чи знайде вона щастя в житті?
Не клени його Мамо ріднесенька!
Без Ісуса горобчик і сам не впаде...
Я жертвую життя молодесеньке,
Щоб сказали: Хрещатик вже вільно цвіте!
Ми посіяли зерна, як грона,
На Грушевській бруківці зійдуть
Слава друже Тобі з оборон
В ПАМ'ЯТЬ ПРО ЗАГИБЛИХ НА МАЙДАНІ...
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Старі й молоді, що стоять навкруги,
Ми всі розчинились в пекельній зимі,
Йдемо крізь морози, вітри та сніги.
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Держави мужі, ті, що їй вороги,
Що гнитимуть скоро в комфортній тюрмі -
Народ не пробачить їм владні борги.
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Майдан, і Грушевського, і "профспілки",
Запеклих боїв неполічені дні
І крик, що застряг у вухах на роки.
Я сплю, мов убитий, і сниться мені
Та куля, що в мене, як беркут, летить.
Я хочу прокинутись, тільки в цім сні
Я й справді убитий. І серце мовчить...
Автор - Марина Падалко